Читать онлайн книгу "Многії літа. Благії літа"
Многii лiта. Благii лiта
Мирослав Дочинець
У книжцi виведено цiлiсну систему активного творчого довгожительства, базовану на унiкальному досвiдi конкретноi людини. Подано це у виглядi скарбiв житейського i духовного досвiду, якi залишив пiсля себе карпатський характерник Андрiй Ворон, якого вже називають новим Сократом, носiем нового вчення – фiлософii Серця. Здебiльшого це проникливi роздуми, побiжнi нотатки людини мислячоi, мудроi, з унiкальним хистом вiдчувати людей i природу у цiлiснiй свiтобудовi.
Мирослав Дочинець
Многii лiта. Благii лiта
Заповiти 104-рiчного Андрiя Ворона – як жити довго в здоров’i, щастi i радостi
Видання назване «Книгою року» за Всеукраiнським книжковим рейтингом
«Десятилiттями я живу в одному мiсцi. Роблю ту саму роботу. Веду бесiди з одними й тими ж людьми. Сiдаю за той же стiл у той же час i iм майже однакову iжу. Лягаю в один час в свое лiжко… Минають лiта, але нiщо не мiняеться – нi довкiлля, нi я. Бо не мiняеться моя душа. І це добре. Дивлюся на образи дiда, батька, на своiх онукiв i правнукiв – i здаеться, що я на цьому свiтi був завжди. І буду вiчно…»
Андрiй Ворон
«Ворон – птах давнiй»
Свiт тiсний, i не тiльки в просторi, але й у часi.
Рокiв двадцять п’ять тому я, молодий журналiст, пiддавшись дачнiй лихоманцi, почав i собi мордувати клапоть ожинника на Поповiй горi пiд Мукачевом. Коли прийшов час робити прищепи, мене виручив знайомий iнженер Толя. Привiв у помiч свого дiда Андрiя, якому було за вiсiмдесят. Але я не встигав за ним, коли ми шукали по узлiссях саджанцi-дички i виноградну лозу рiпарi.
Ще бiльше мене вражала його вдача. Незбагненний глибинний спокiй струменiв з його уважно-дитинних очей. Говорив вiн мало, коротко, але в розкiшнiй сивiй бородi завжди ховалася лагiдна усмiшка. Якось у спекотний полудень вiн пiдвiв голову i сказав: «Гроза буде». – «Звiдки ви знаете?» – здивувався я. – «З Латорицi рибою тягне». Я нiчого не вiдчував, ще б пак – до Латорицi було щонайменше три кiлометри. А за годину Мукачево накрила обвальна травнева злива.
Вечорами, втомленi роботою i спекою, ми сидiли пiд крислатим горiхом i старий розповiдав менi дивовижнi речi про тайгу, уссурiйськi лiси, про калмицькi степи, про рiку Печору i гори Алтаю, про буйнi i паркi заплави Колхiди, про сонячну Грецiю. Де вiн тiльки не бував…
Зi скупих слiв дiда i коментарiв Толi було очевидно, що доля добре пошарпала чоловiка. Навчався в гiмназii, боронив Карпатську Украiну, роками переховувався в пущi Карпат, вивчав травництво в Румунii, жив у вiдрубному лiсовому монастирi, вiдбував каторгу на Колимi. Поневiрявся свiтом, брав участь у рiзних експедицiях, чого тiльки не навчився. Згодом повернувся в рiдне Закарпаття, поселився в родичiв у старiй хижi. Жив iз саду-городу, майстрував по селах, уздоровлював людей.
Андрiй Ворон зiзнався тодi, що любить читати. Декiлька разiв навiдувався в редакцiю, приносячи гостинцi – горобинову настоянку, сушеницi, пляшечку олii з горiха, березовий квас. Пригадалося, як прибиральниця запитала його: «У вас таке свiже лице. Скiльки вам рокiв?» – «Ворон – птах давнiй», – вiджартувався старий.
Вiн був прихильний до мене, ми багато мандрували околицями Мукачева. Усе, що вiн розповiдав, я занотовував до товстого зошита, ще не знаючи, як цим розпоряджуся згодом.
Потiм Толя одружився на Львiвщинi i забрав дiда до себе. Жили в гiрському селi. Бiльше про них я нiчого не чув.
… І от якось зустрiчаю на ринку лисуватого комерсанта, в якому впiзнаю Толю. Обiйми, спогади. І серед iншого я дiзнаюся, що на 104-му роцi життя помер дiд Андрiй. Укрiпляв пiсля паводка погрiб i застудив легенi. Це й пiдiрвало його сили. Залишилася пiсля нього валiза списаних аркушикiв. «Я привезу iх тобi. Ти чоловiк книжний. Може, знайдеш щось цiкаве», – пообiцяв Толя.
Так i сталося. Через два тижнi я занурився у химерне мереживо хiмiчного олiвця. Записи спостережень за природою, враження вiд побаченого i почутого, приповiдки, молитви, нехитрi вiршики i найцiннiше – маленькi секрети-поради – як жити на цьому свiтi в здоров’i, радостi i мудростi. Жити щасливо.
Звiсно, його нотатки не готувалися до друку, були аж надто «любительськими», але я побачив у цих мудрих крихтах цiлiсний кодекс усвiдомленого творчого довголiття.
Першi публiкацii про це в пресi мали значний i тривалий резонанс. Багато людей зiзнавалося, що прочитане надзвичайно зацiкавило iх i спонукало замислитись над своiм життям. Усi були одностайнi в тому, що настанови Андрiя Ворона хочуть прочитати в найповнiшому обсязi, а ще краще – в окремiй книжцi.
Я ретельно визбирав iз тих зшиткiв найцiннiше, опрацював i систематизував. І ось – подаю на корисний пожиток читачiв. З першого погляду в око може впасти безсистемнiсть викладу i повторюванiсть. На це я пiшов свiдомо, зберiгаючи тональнiсть i акцентуючи на важливостi деяких постулатiв. І найголовнiший iз них: над усякими фiлософiями, вченнями i переказами пiдноситься рятiвна наука Христа. На неi А.Ворон i спирався. І тому кожен з цих рядкiв цiнний у своiй мудростi. А скiльки iстини ховаеться мiж рядкiв!
Згодом вийшли також друком книжки «Вiчник. Сповiдь на перевалi духу», «Свiтован», «Синiй зошит», «Розрада-гора» – унiкальний життепис, золотi розсипи одкровень, спогадiв i безцiнних порад «карпатського Сократа».
Мирослав Дочинець,
лауреат Нацiональноi премii iм. Т.Шевченка.
Живи в потi чола
Прислухайся до того, що нам заповiдано: «В потi чола будеш iсти хлiб свiй». Це не покара, це – вимога, припис. Щоденний хлiб (iжу) треба заслужити. Кожного дня вчинити якесь зусилля – до поту. Чи то робота, чи швидка хода, бiг. З потом вийде недобра сiль i недобрi нерви. Ви помiтили, що коли ми хворi чи дуже схвильованi, нас обливае потом?
Важку роботу немiчнi можуть замiнити постуванням. Та ж помiч.
Навчися бачити довкола все живе i радiти йому – бадилинi, дереву, птицi, тваринi, землi, небу. Вдивляйся в них добрими очима i з уважним серцем – i вiдкриються тобi такi знання, якi не знайдеш у книгах. І побачиш у них себе – упокореного i оновленого.
Вiзьми за звичай бодай декiлька хвилин всякоi пори постояти босонiж на землi. Давай тiлу землю, поки вона сама не покликала його.
Шукай нагоди побути бiля води. Вода знiме втому, промие думку. З водою треба «говорити», бо й вона говорить до тебе. Щоранку добре облитися водою. Спочатку гарячою – розiгрiти приспану кров. Потiм холодною – закалити жили i нерви, розбудити серце. При цьому проси: «Змий з мене все хворобливе, помисливе i лукаве. Дай менi силу, здоров’я i спокiй».
Я не вдаюся до шампунiв, кремiв, одеколонiв, зате не вiдмовляю собi в парильнi. Злiпив собi з глини велику пiч. Палю гiлки, листя, живицю. Коли це вигорить, влiзаю у черiнь, лягаю на дерев’яну решiтку. Парячись, обтираюсь кукурудзяною крупою i вiхтями сiна. Гарно розм’якшуе костi, чистить шкiру i вимивае з тiла нечисту сiль. Пiсля того добре натертися медом i з кислотою, вiдiбраною вiд мурах.
Пий чисту воду, де тiльки не повернешся, не чекаючи спраги. То першi лiки. Куди мене доля не вела, я найперше шукав криницю, джерело. Не пий солодкоi i солоноi (мiнеральноi) вод iз пляшок. Перша роз’iсть печiнку, друга замуруе судини. Пиво довго бродитиме в тобi, як у бочцi.
Солi, цукру i бiлого хлiба не вживай надмiрно. Дехто лякае ними, вважае найбiльшими бiлими шкодами для чоловiка. Ще й четверта е – горiлка, якщо вона вiзьме гору над ним. У земних злаках i зеленинi досить солi i солоду. Але якщо кортить щось iсти i воно тобi смачне, то треба iсти. Це для тебе i корисне, i поживне.
Мед уживай радо. Натщесерце з водою. І побачиш, що голова твоя буде свiтлою, а тiло легким.
Нехiть до тютюну з’являеться, якщо жувати гiркий болотний аiр. І взагалi – в усiх травах лiкуе передусiм гiркота.
Найпоживнiшi овочi – тi, що запаленi сонцем
Отже, сiль споживати до мiри. Але добре тримати ii там, де живеш i спиш. Усе життя пiд моiм лiжком, де узголiв’я, лежить торбинка сiроi солi. Добре дихаеться i гарнi сни. Цього навчив мене нiмецький доктор у таборi.
Щодень на твоему столi мiсце овочам. Найпоживнiшi тi, що найбiльше запаленi, напоенi сонцем. Перший – буряк, немае на землi лiпшоi iжi. За ним – квасоля, гарбуз, ягоди, морква, томати, перець, шпинат, салат, яблука, виноград, сливи…
М’ясо, якщо кортить, iсти можеш. Але рiдко. Не лакомся на свинину, не одного вона дочасу понесла на той свiт. А тоненька скибка сала пiде на хосен. Але не копти його. Нащо смолу споживати?… Коров’яче молоко нiчого не дае людському органiзму. Хiба що кисле.
Погана iжа – ковбаса, смажена картопля, печиво, солодощi, консерви, маринади. Моя iжа – це крупи, квасоля, зеленина. Суди за звiрами. Хижак наiвся м’яса – ледве суне, лiнивий. А кiнь з вiвса цiлий день воза тягне. Сарничка з трави аж лiтае.
Якщо на столi риба – ти пан. Риба очищае i молодить, як i вода, звiдки вона прийшла. Знак риби носив Ісус. Риба, сухий житнiй хлiб, овочi – найкраща тобi гостина.
Усе, що росте в твоему саду, – тобi на здоров’я й поживу. Кожне зело, яке плекала твоя рука, вдвiчi поживнiше, нiж куплене. Я радiю iм, як дiтям. І вони це чують. Рослинка вгадуе, чого нам бракуе i дае нам це. Все пiд ногами, що потрiбно нашому тiлу. Все в Небi – що потрiбно душi.
Кожен овоч у мiру стиглостi вкидай у пивницi в посуд з водою, нехай там кисне i наброджуе молодильну силу. А зрiлi плоди-падалицi та ягоди суши на горищi, а потiм вари з них узвари. Взимi це врятуе тебе вiд слабостi i простуди. Чоловiковi пiсля 50-ти узвар iз грушi-дички пити якнайчастiше.
Їсти краще жменьками, але часто. Щоб менше iсти, п’ю багато води i узварiв, iм грубу i сиру городину. З вечора четверга до вечора п’ятницi нiчого не iм, лише п’ю воду.
Пости – найбiльша благодать. Нiщо не крiпить i не молодить мене так, як постування. Кiстки стають легкими, як у птицi. А серце веселе, як у хлопця. З кожним великим постом я наче молодшаю на кiлька лiт.
Але не iсти м’яса – ще не пiст. Не «iсти» свого ближнього – ось перший крок до посту. Пiст – це не традицiя, не бiблiйний припис, не жертва Богу. Це вияв любовi до Бога. Якщо вона бiльша за любов до смачних страв, питва i розваг…
Не роби з людей собi нi ворогiв, нi друзiв
Сонце сходить i заходить – для тебе. Робота спориться пiсля сходу сонця. Звикни до цього – i буде мiцним тiло i здоровим дух. А мозок найлiпше вiдпочивае i яснiшае у вечiрньому снi. Так чинять монахи i вояки. І мають силу служити.
Добре серед дня подрiмати пiвгодини горiлиць, щоб кров освiжила голову i лице. Якщо не маете часу – потримайте, лежачи, пiднятi ноги i руки. Але краще не пiсля iди, бо тодi кров густа i жир лiпиться до судин. Чоловiк дочасно старiе, гасне пам’ять.
Менше посижкуй, але спи вдосталь. Лiтнiй чоловiк, котрий не при роботi, мае ходити, прогулюватися щодня по 2 години без огляду на погоду. Це його здоров’я.
Намагайся бiльше бути просто неба. Привчи себе жити в прохолодному помешканнi. Досить, щоб ноги i руки були в теплi, зате голова – в свiжостi. Тiло марнiе i старiе вiд тепла. В уссурiйських лiсах я знав старезного китайця, що завжди ходив у ватяному одязi, зате в хижi майже нiколи не топив.
Здоровому i поважному в лiтах (коли не пiст!) не зашкодить краплина вина чи ковток чистоi горiлки. Але не бiльше, нiж на палець-два в келишку. Так, щоб лише рот сполоснути. Краще вживати настоянку на хрiнi, часниковi, павутиннi, на глодi, калганi. А не питимеш – нiчого не втратиш. Багато питимеш – утратиш усе. Будь завжди в такому станi, щоб Богу не було огидно навiдатися до тебе.
Кволе, мерзлякувате тiло крiпи травами. Жменьку трав, ягiд, листя, гiлок смородини, малини, суницi запарюй джерельним окропом i пий цiлий день. Зимою вiд цього велика користь.
Не забувайте про горiхи. Горiх схожий на мозок наш. У ньому сила для мозку. І сила чоловiча. Добре щодня вживати горiховоi олiйки чайну ложечку. Ще краще – оливковоi, як це роблять греки.
Якщо маеш добру жiнку, радiй. Це дарунок небес. Не сходься з багатьма – i для тiла мерзота, i для душi виснаження. Чари жiночi скороминущi, а туман в очах довго стоiть. Якщо немае бажаноi жiнки, не переймайся. Це другий дарунок долi. Так бiльше наблизишся до небес. Бо мало яка жiнка настановлюе чоловiка на благодатне.
Натомiсть одинокi жiнки (вдовицi, розлученi) живуть довше, нiж тi, що коло чоловiка.
До людей будь рiвно добрий i уважний. Кожен з них, навiть найпустiший, чогось навчить. Не роби з людей собi нi ворогiв, нi друзiв. І тодi не матимеш з ними клопоту.
Через поле смиренне прийдеш до тихоi води
Дослухайся свого серця – i тобi вiдкриеться те, для чого тебе «покликано», в чому мiра твого призначення. Може, ти прислужишся однiй людинi, може – родинi, може – свiтовi, а може – Богу.
Виховуй волю розуму i спокiй душi. Це – щастя.
Те, що тобi належне, само дасться. Лише навчися смиренно чекати. Те, що тобi не належить мати, i чекати не слiд. Нехай душа буде легкою.
Не вiр у забобони, не преймайся звiздарством, не вдавайся до ворожби. Тримай душу i серце в чистотi. Мене теж, бувало, називали знахарем, але то вiд незнання, маловiрства, вiд очiкування чуда. Найбiльшi чудеса – Божi дари. Лiкують люди – вилiковуе Господь.
Коли прикро на душi, треба багато ходити. Краще полем, лiсом, над водою. Вода понесе твою журу. Але пам’ятай: найкращий лiк для тiла i душi – пiст, молитва i корисна робота для рук.
Розпочинай i завершуй день подякою. А перед вiдходом до сну довiрливо вручай Господу свою душу до нового дня.
Приймай радощi i знегоди теж iз подякою. Все це милiсть Божа. Навiть випробовування. Бог нiколи не посилае бiльше, нiж ми можемо знести. Що бiльшi випробовування, то бiльше вiд тебе хочуть. Через поле смиренне прийдеш до тихоi води. Благодать буде найвищою тобi заслугою.
У тиху годину сiдай на самотi i споглядай свiт природи, намагаючись розчинитися в ньому. І серце наллеться спокоем.
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/miroslav-dochinec-11230628/mnogiyi-lita-blagiyi-lita/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения